Небезпечні тенденції судових рішень при зверненні стягнення на земельні ділянки сільськогосподарського призначення

 

Аналіз сучасної судової практики дає підстави говорити про формування судами нової  позиції щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення за банками.

Так, господарський суд міста Києва задоволив позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на земельні ділянки, цільове призначення яких – ведення сільського господарства.

Зокрема, рішенням господарського суду міста Києва від 01.12.2015 року по справі № 910/23568/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Родинні ключі» про звернення стягнення на предмет іпотеки позов задоволено повністю, звернуто стягнення на предмет іпотеки у спосіб набуття права власності на об’єкти нерухомості – земельні ділянки, в тому числі ряд земельних ділянок із цільовим призначенням – землі сільськогосподарського призначення, загальною площею 23,1986 га.

Ще одним рішення цього ж суду від 10.02.2016 року по справі № 910/28668/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Березова Роща», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Приватне акціонерне товариство «Інформаційні комп’ютерні системи», про стягнення 44 772 000,00 грн., позов задоволено повністю, у рахунок погашення заборгованості ПрАТ «Інформаційні комп’ютерні системи» за кредитним договором звернено стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором шляхом визнання за ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» права власності на ряд земельних ділянок, що належать ТОВ «Березова Роща», в тому числі на земельну ділянку площею 1, 3565 га з цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства.

Суд визнав за банком, особою що не є виробником сільськогосподарської продукції, право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення.

Формальною підставою для таких рішень став припис Закону України «Про іпотеку» щодо можливості звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки, шляхом визнання права власності на нього.

Дійсно, Закон України «Про іпотеку» передбачає, що предметом іпотеки може бути будь-яке нерухоме майно, яке відповідає вимогам ст. 5 Закону України «Про іпотеки». Виходячи із змісту вказаної статті закону це може бути будь-яке нерухоме майно, на яке може бути звернено стягнення у випадку невиконання боржником своїх зобов’язань. Законодавство визначає способи звернення стягнення на предмет іпотеки: 1) шляхом визнання права власності на предмет іпотеки, 2) шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах або ж 3) щляхом застосування процедури продажу (ст. 37-39 ЗУ «Про іпотеку»). Тобто, норми права передбачають можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

АЛЕ… є ряд «але».

На сьогодні є чинним мораторій на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Комплексний аналіз законодавства, його спеціальних норм дає можливість стверджувати те, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення може бути належним предметом іпотеки (застави). При цьому, іпотеко держателями (заставодержателями) земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути лише банки (ст. 133 Земельного кодексу України).

Потрібно розуміти, що при невиконанні (або ж неналежному виконанні) боржником своїх зобов’язань, забезпечених іпотекою, звернення стягнення на таке майно має здійснюватись із врахуванням приписів спеціального законодавства.

Згідно до ст. 15 Закону України «Про іпотеку» заборони та обмеження щодо відчуження і цільового використання земельних ділянок, встановленні Земельним кодексом України, є чинними при їх іпотеці.

Чи може банк звернути стягнення на земельну ділянку сільськогосподарського призначення? Може! Однак, тільки за рішенням суду і тільки шляхом реалізації (продажу) на прилюдних торгах

При цьому, відповідно до ст. 130 Земельного кодексу України покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути:

а) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва;

б) юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.

Банки ж є фінансовими установами, установчі документи яких не передбачають можливості ведення сільськогосподарського виробництва, а відтак вони не можуть бути  набувачем земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Аналогічний підхід викладено Верховним судом України в Ухвалі від 30.03.2011 року у справі № 6-179св10.

Земельна ділянка сільськогосподарського призначення апріорі не може бути переданою у власність банку – іпотекодержателю в силу прямого законодавчого припису.

Отже, банк позбавлений права вибору способу звернення стягнення на предмет іпотеки – земельну ділянку сільськогосподарського призначення,  і суди повинні це враховувати.

Обґрунтувати правомірність звернення стягнення на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, не порушивши при цьому основоположні принципи правового регулювання і процесуальне законодавство, практично не можливо. Якщо дослідити мотивувальну частину згаданих вище судових рішень, то видно, що суд взагалі обійшов норми ст. 15 Закону України «Про іпотеку», ст. 130 Земельного кодексу України, позицію Верховного суду України.

 

В той же час, господарський суд Тернопільської області при розгляді подібного спору, в якому ми представляли інтереси відповідача, у задоволенні позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення відмовив (рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.08.2016 р. по справі № 921/210/15-г/1 за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Центр» про звернення стягнення на предмет іпотеки).

Суд виходив з наступного: зважаючи на встановленні чинним законодавством обмеження щодо можливого способу реалізації земельних ділянок сільськогосподарського призначення; суб’єктів, які можуть набувати такі земельні ділянки у власність; відсутність в установчих документах Банку такого виду діяльності як ведення сільськогосподарського виробництва, а також мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, Банк, як Іпотекодержатель, не може отримати предмет іпотеки (земельну ділянку) у власність, а відтак вимоги в даній частині позову є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Така позиція суду є законною і справедливою. Будь-які теоретизування, намагання обґрунтувати протилежну позицію в умовах діючих правових норм, на нашу думку, не витримують критики та не повинні братися судами до уваги. Інакше суди порушуватимуть принцип передбачуваності судового рішення, який покликаний уніфікувати судову практику з метою дотримання однакового підходу при вирішенні аналогічних справ.