Участь в загальних зборах товариства учасника, який подарував свою частку іншій особі: проблеми визначення кворуму

          В справі з категорії «рейдерських» ми зустрілися з ситуацією, коли учасники товариства, попередньо подарувавши свої частки одній особі, видали довіреність цій же особі, якою уповноважили особу представляти інтереси в товаристві, діяти від їх імені та в їх інтересах при відчуження і розпорядженні належними їм частками. Ініціатори зборів, маючи на меті якнайшвидше перерозподілити частки щоб здобути контроль над товариством, врахували їх частки (голоси) під час голосування, в якому брав участь їх єдиний представник.

          Суд при розгляді справи про визнання недійсним рішення загальних зборів, аналізуючи цю ситуацію не знайшов формальних підстав для висновку про відсутність кворуму на зборах.

          Ми ж відстоювали позицію, що після дарування частки, учасник не може уповноважувати іншу особу на представництво інтересів в товаристві і видавати їй відповідну довіреність, оскільки це суперечить законодавству. Аргументи наступні.

          Цивільний кодекс України для регулювання відносин між учасником і товариством використовує два поняття: “право участі у товаристві” і “частка в статутному капіталі”.

          Відповідно до ст. 100 ЦК України право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.  Такий юридичний прийом, очевидно, застосовано законодавцем з метою підкреслення значущості для його носія зв’язку з юридичною особою (участі в ній) і наголосу на тому, що за своєю сутністю цей зв’язок не є матеріальним (майновим), тобто як такий він не може бути об’єктом цивільних правовідносин, не характеризується оборотоздатністю.

          Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України (постанова від 09.07.2014 року по справі № 910/17483/13).

          Проаналізувавши норми Закону України «Про господарські товариства», Цивільного кодексу України, можна дійти висновку про складну структуру суб’єктивного права участі в  господарському товаристві. Воно складається з низки правомочностей, які так чи інакше пов’язані з процедурою підготовки і проведення загальних зборів учасників  товариства.

По-перше, воно включає правомочність на участь у підготовці до проведення загальних зборів учасників. Така участь може бути виражена як у внесенні питань до порядку денного загальних зборів, так і у висуненні кандидатів до органів управління та інших органів господарського товариства. По-друге, суб’єкти цього права можуть брати участь у загальних зборах учасників  господарського товариства (ст. 10 Закону України «Про господарські товариства»). По-третє, до складу права на управління господарським товариством входить правомочність голосувати за всіма питаннями порядку денного загальних зборів учасників товариства (ст. 60 Закону України «Про господарські товариства».  По-четверте, право на участь в управлінні господарським товариством містить у собі правомочність вимагати проведення позачергових загальних зборів учасників товариства (ст. 61 Закону України «Про господарські товариства»).

          Системний аналіз норм ст.100 і ст.116 ЦКУ дозволяє зробити однозначний висновок, про те, що право участі в товаристві може передаватися іншій особі тільки разом з передачею права власності на частку в статутному капіталі.  Конструкція норм вказаних статей Цивільного кодексу свідчить, що ці права органічно поєднані і не можуть «розщеплятися» учасниками. Тобто, учасники товариства, які уклали, скажімо,  в лютому-березні 2015 року договори дарування своїх часток у статутному капіталі товариства громадянину N, не мали правових підстав видавати останньому довіреність на представництво інтересів в товаристві, оскільки таке представництво передбачало якраз  реалізацію  цим громадянином права участі в товаристві, яке, згідно ст.100 ЦКУ не може передаватися окремо іншій особі.

          Тому дарувальники повинні були  особисто взяти участь  у загальних зборах, що відбулися в червні.2015 року. Лише після державної реєстрації змін до статуту щодо складу учасників до громадянина N перейшли б всі права учасників товариства, які подарували йому свої частки. І тільки в такому разі було б дотримано приписи ст.100 ЦКУ.

          Суд не застосував зазначену статтю ЦКУ, не надав належної правової оцінки фактичним обставинам, в тому числі правомірності представництва таким громадянином інтересів дарувальників на загальних зборах в контексті ст..717, 722 ЦКУ, та умов Договорів дарування.

          Відповідно до ч.1 ст. 717 ЦКУ, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

          Згідно з ч.1 ст.722 ЦКУ, право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

          Варто звернути увагу на те, що відповідно до умов Договору дарування, дарувальник передає обдарованому дарунок одночасно з укладенням договору в місці його підписання сторонами.

          Згідно Договору дарування, прийняттям дарунка вважатиметься одержання примірника цього Договору. Сторони у Договорі передбачили, що право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

          Відповідно до Договору дарування, всі права та обов’язки переходять до обдарованого, дарувальник втрачає усі права та обов’язки, які були обумовлені їх статусом як учасника Товариства, обдарований набуває відповідних прав та обов’язків, обдарований стає учасником Товариства і в повному обсязі набуває правосуб’єктності, що випливає із нього.

         Отже, видача довіреностей і дія громадянина Т на їх підставі суперечить  змісту договору дарування, фактичним відносинам, що склалися в результаті їх укладення, меті та наслідкам укладення вказаних договорів.

          Як свідчить аналіз договору дарування, його змістом є передача дарувальниками часток  обдарованому з метою переходу до нього права власності на частки у статутному капіталі та всіх прав і обов’язків учасників товариства. Уклавши договір, дарувальники констатували факт припинення їх участі в товаристві, передачу всіх правомочностей учасника товариства обдарованому, втрату особистого інтересу до діяльності товариства та припинення правовідносин з товариством.

          Поряд з цим, як свідчать матеріали справи, дарувальники, після укладення договору дарування та набрання ним чинності, видали довіреності громадянину N на представництво їх інтересів в товаристві. Відповідно до ст.244 ЦКУ, представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. У ст. 1000 ЦКУ закріплюється, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Наслідком таких дій буде створення, зміна, припинення цивільних прав та обов’язків довірителя.

          Таким чином, видаючи представникові довіреність, учасник, не передаючи йому свої права (право власності на частку у статутному капіталі), лише доручає виконати певні дії — прийняти участь у загальних зборах та проголосувати, отримати інформацію про товариство тощо.

          В нашому ж випадку учасники вже передали свої частки громадянину N, а тому не мали права видавати йому довіреності з правом діяти від їх імені та в їх інтересах при відчуження і розпорядженні належними їм частками.

          Крім того, правових підстав для видачі довіреностей на представництво інтересів  в дарувальників на момент проведення загальних зборів  в червні 2015 року вже не було. Як зазначено вище, вони втратили майновий і управлінський інтерес до товариства, розірвали зв’язок з ним укладенням договорів дарування часток громадянину N. Очевидною є відсутність формальної логіки та протиправність видачі довіреностей цьому громадянину.

          Саме така правова позиція, на нашу думку, відповідає змісту ст.100 ЦКУ.  Але суд не захотів чи не спромігся надати їй оцінку і, принаймні, написати в рішенні з яких підстав він її не взяв до уваги.