ПІДСТАВИ І НАСЛІДКИ СПИСАННЯ БАНКОМ БЕЗНАДІЙНОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА КРЕДИТНИМ ДОГОВОРОМ

Останнім часом поширеною стала практика списання банками заборгованості за кредитними договорами з наступним зверненням до суду з вимогами про стягнення списаної з балансу суми заборгованості.

Наш офіс спеціалізується по питаннях стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнень з поручителів. Попри об’ємну власну судову практику, зазначимо, що відчувається брак чіткого правового регулювання цього питання, як і однозначної судової практики.

Однак, в останніх подібних справах, нам вдалося переконати суд, що факт списання банком заборгованості, призводить до звільнення позичальника (юридичної особи) від обов’язку її повернення.  Обрана правова позиція є спірною, але вона логічна. До речі, одне із судових рішень вже набрало законної сили!!!

Фабула справи наступна. Банк у жовтні 2013 року надав валютний кредит юридичним особам. В березні 2015 року банк звернувся до господарського суду з двома позовами про стягнення заборгованості за кредитними договорами. На початку 2017 року, після проведення двох експертиз, банк надав у судове засідання виписки по особових рахунках позичальників, з який випливало, що в жовтні 2015 року банк, в особі правління, визнав всю заборгованість за кредитними договорами безнадійною і прийняв рішення про її списання.

Спробуємо надати правову оцінку вказаним рішенням і діям банку.

Прийняти відповідні рішення щодо визнання заборгованості безнадійною з подальшим її списанням позивач міг виключно на підставі Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»,  Положення про порядок формування і використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою правління НБУ від 25.01.12 № 23, що було чинним до 30.06.2016 – ( далі Положення № 23), Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (далі – МСБО) та Міжнародних стандартів фінансової звітності (далі – МСФЗ).

 

          Щодо права банку визнати заборгованість за кредитним договором безнадійною

Зазначимо, що поняття безнадійної заборгованості визначене спеціальним банківським законодавством і Податковим кодексом.

Відповідно до п. 2.2. Положення № 23, банк з метою розрахунку резервів класифікує активи (йдеться і про видані кредити)  за такими категоріями якості:

І (найвища) – немає ризику або ризик є мінімальним;

ІІ – помірний ризик;

ІІІ – значний ризик;

IV – високий ризик;

V (найнижча) – реалізований ризик.

Заборгованість за активами, віднесеними до V категорії, є безнадійною.

Банк самостійно встановлює порядок визначення показника ризику активу в межах діапазонів, визначених для відповідних категорій якості активів, у тому числі з урахуванням кредитної історії боржника, а також іншої інформації, що забезпечує об’єктивну оцінку подій та обставин, які можуть свідчити про наявність ризиків погашення боргу боржником із перевищенням строків, передбачених умовами договору, або невиконанням договірних умов.

Слід зауважити, що МСФЗ не містять окремо поняття «безнадійна заборгованість», а застосовує єдине узагальнене поняття «сумнівна заборгованість». Визнання сумнівної дебіторської заборгованості відбувається в таких випадках: значні фінансові труднощі емітента; фактичний розрив контракту, наприклад, невиконання умов угоди або прострочена заборгованість щодо сплати відсотка або основної суми; надання позикодавцем боржникові пільгової позики, яку позикодавець не розглядав би за інших умов; висока імовірність банкрутства або іншої фінансової реорганізації підприємства; визнання збитку від зменшення корисності цього активу в попередньому звітному періоді; зникнення фінансового ринку для цього фінансового активу внаслідок фінансових труднощів (МСФЗ 39).

Податковий кодекс у п.п. 14.1.11 містить ознаки безнадійної заборгованості для цілей оподаткування. Відносити заборгованість до безнадійної (сумнівної), відповідно до ст. 139 ПКУ, повинен платник податків самостійно.

Отже, позивач вправі був віднести заборгованість за кредитними договорами  до безнадійної, роблячи це з метою розрахунку резервів для покриття сумнівної заборгованості.

 

          Щодо правових наслідків використання резерву активів для покриття заборгованості

Резерв сумнівних боргів створюють лише для тієї дебіторської заборгованості, яка є фінансовим активом (окрім придбаної заборгованості й заборгованості, призначеної для продажу). Таке правило чітко передбачено П(С)БО 10.

Міжнародні стандарти також виходять з того, що дебіторська заборгованість є фінансовим активом. Так, згідно з МСФЗ 1 «Подання фінансової звітності», МСФЗ 8 «Чистий прибуток або збиток за період, суттєві помилки та зміни в обліковій політиці», МСФЗ 11 «Будівельні контракти», МСФЗ 18 «Дохід» і МСФЗ 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка», дебіторська заборгованість — це фінансовий актив, який є контрактним правом отримувати грошові кошти або цінні папери від іншого підприємства. Також у п.9 МСБФЗ 39 зазначається: «позики та дебіторська заборгованість — це непохідні фінансові активи з фіксованими платежами, які підлягають визначенню та не мають котирування на активному ринку».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», активи –  ресурси,  контрольовані  підприємством у результаті минулих  подій,  використання  яких,  як  очікується,  приведе  до отримання економічних вигод у майбутньому.

Згідно з п.4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13  “Фінансові інструменти”, фінансовий актив – це:

а) грошові кошти та їх еквіваленти;

б) контракт,  що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства;

в) контракт,    що   надає   право   обмінятися   фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах;

г) інструмент власного капіталу іншого підприємства.

Наводячи таку кількість нормативно-правових визначень фінансового активу, ми переслідували мету довести, що законодавство трактує будь-яку заборгованість як фінансовий актив.

Будь-який актив відображається у розділі «Актив» Балансу.

Актив може вибути з відповідних рахунків Балансу, в тому числі і у випадку його списання. В нашому випадку, безнадійна заборгованість виключена з активів Балансу банку і не бере участь у формуванні підсумку активів Балансу, суми зобов’язань та власного капіталу банку.

Зауважимо, що міжнародні стандарти прямо не вимагають відображення дебіторської заборгованості в балансі за винятком резерву сумнівної заборгованості. Але, для визначення величини дебіторської заборгованості, яка відображається в балансі, необхідно: протестувати дебіторську заборгованість на предмет знецінення, тобто списати однозначно безнадійну заборгованість; для дебіторської заборгованості, яка залишилася, нараховується резерв сумнівної заборгованості, який відображає можливу ймовірність несплати рахунків, і вираховується даний резерв із величини дебіторської заборгованості (МСФЗ 32 «Фінансові інструменти: розкриття та подання», МСФЗ 1 «Подання фінансової звітності»).

Інструкція з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затверджена постановою Правління НБУ від 27.12.2007 року № 481, передбачає, що  Банк списує за рахунок спеціальних резервів заборгованість за кредитними операціями, яка визнана безнадійною щодо отримання (п.1.3 Глави 1).

Отже, резерви за активами, відповідно до п.1.5 Положення №23 є спеціальними резервами, які зменшують балансову вартість активів у зв’язку зі зменшенням корисності таких активів. З такої норми випливає висновок про те, що у випадку покриття за рахунок резерву повної балансової вартості активу (безнадійної заборгованості), корисність цього активу (безнадійної заборгованості) зменшується до нуля.

Таким чином, прийнявши відповідне рішення про списання безнадійної заборгованості за кредитними договорами, банк фактично визнав, що заборгованість за цими договорами втратила для нього економічний інтерес, оскільки ефект (користь) від даних активів, в силу об’єктивних і суб’єктивних факторів, мізерна.

Списані активи, з огляду на вищенаведене, не беруть участь у формуванні показників фінансового стану банку. Зазначені аргументи, на нашу думку, свідчать про те, що банк відмовився від вимог (прав) до позичальників за кредитними договорами.  Іншими словами, банк простив борг позичальникам.

Аналіз норм Податкового кодексу України дозволяє зробити висновок, що поняття прощення, списання, анулювання боргу за рішенням кредитора є тотожними. Саме таку позицію зайняв господарський суд, відмовляючи банку у задоволенні позову (рішення господарського суду Тернопільської області від 03.05.2017 року в справі № 921/130/15-г/7).

В силу приписів ст.605 ЦКУ, прощення боргу є підставою припинення зобов’язання.

Висвітлюючи правову позиції щодо наслідків списання безнадійної заборгованості ми свідомо залишаємо поза увагою податкові наслідки такого списання як для кредитора, так і для позичальника. Це окреме і не менш болюче питання, що потребує ретельного аналізу.

 

 

Олександр Степанюк

 

адвокат, кандидат юридичних наук

 

30.06.2017